Ковтнув, витер рукавом губи і продовжив:

— Може, поміряєш? Бо завезли, а в нас таких лапацонів ні в кого нема. Третій рік ніхто не купує.

Котька гигикнув. Дідок йому подобався. Настрій у Котьки покращав.

— Тату Карло!.. Мама хотіла щось із взуття… — лукаво зиркнув він на тата.

— Беремо! — весело вигукнув тато. — Загорніть нам, будь ласка, ці тапочки! — звернувся він до продавщиці, кругловидої усміхненої молодички.

— Ви що — серйозно? — зразу перестала усміхатися та.

— Цілком серйозно! От вам гроші!

На відміну від мами, яка робила все дуже помірковано і вдумливо, тато був легковажний — любив несподівані жарти, сюрпризи і розиграші.

— Молодці! — схвально сказав дідок Дика природа. — Люблю рішучих людей. Вітаю з покупкою. Цим чоботам зносу не буде. І торгівлю нашу підтримали. Молодці! Носіть на здоров'я. Може, ви заодно й оцю концертну роялю візьмете? Бо світ затуляє, — дідок поплескав по дошці здоровенного ящика.

— Ні! Ми граємо тільки на магнітофоні, — сказав тато.

На «Бережок» ішли весело. «Сапоги» несли по черзі — то Котька, то тато. І весь час сміялися. І уявляли, який-то буде сюрприз для всього «Бережка», як реготатиме Спиридон Спиридонович, його дружина, дочка… Як усі по черзі мірятимуть «сапоги» і бігатимуть у них, спотикаючись і падаючи…

Але…

У мами якраз щось підгоріло, вона була сердита, і, коли тато, піднявши «сапоги» над головою, дзвінким голосом вигукнув зарані придуману фразу: «Заїнько, дивись, ми купили тобі імпортні модельні туфлі!» — Котька одразу зрозумів, що сміху не буде. Мама так глянула на тата, що він враз замовк, опустив «сапоги» і тихо промимрив:

— Ну, чого ти, Заєць?.. Ну, ми ж пожартували… Ми ж…

Якби поглядом можна було справді спопеляти, — від тата лишилася, б жменька попелу.

— Комедіант! — просичала мама і одвернула червоне як жар обличчя до плити.