Під час сніданку, спідлоба дивлячись на радісно збудженого тата, який приніс три миршавих верховодки, Котька похмуро сказав:
— Пішли у село!
Тато здивовано звів ліву брову (коли він дивувався, він завжди зводив тільки одну ліву брову).
— Чого це раптом?
— Бо я хочу в село. Я їхав у село.
— Так ти ж у селі.
— Це не село.
— А що ж це? Київ? Село. Річка. Купайся, загоряй, лови рибу, відпочивай.
— Я не хочу відпочивати. Я хочу в село.
— У яке село?
— Там, де люди.
— А тут тобі що — не люди?
— Ну піди з дитиною В село, — несподівано підтримала Котьку мама. — Нічого годинами стовбичити у воді з тою вудкою. Займися сином!.. Заодно подивитесь, що там у магазині. Може, якісь кофточки імпортні. Або щось із взуття. У сільмагах часто буває те, чого не дістанеш у ЦУМі.
Тато скривився й почухав потилицю.
Котька усміхнувся і вдячно кивнув мамі.
Коли вони вийшли за територію «Бережка», тато цикнув крізь зуби і сказав:
— Ну ти ж і кадр! Зараз такий кльов почався, а ти…
— Не обманюй! — весело сказав Котька. — Ти сам казав, що по-справжньому клює тільки рано-вранці і надвечір. І взагалі треба займатися сином.
— Куме Андрею, не будь свинею!.. — тато нахмуривсь і одвернувся.
Але через три хвилини вони вже дружно крокували в ногу і бадьоро удвох співали:
Тато не вмів довго сердитись, він швидко одходив. Співали вони хвилин двадцять. Потім захекались і замовкли. Почався пісок, іти стало важко.
Сонце пекло немилосердно. Сорочки поприлипали до спин.
— «До села два кроки…» — єхидно прохекав Котька.